Кава для галичанина – це не буденний напій, а справжній ритуал і невід’ємна частина культури.
Тому не дивно, що в нашому місті так багато затишних кав’ярень, які не скаржаться на брак гостей. Івано-Франківськ (раніше – Станиславів) має багату «кавову» історію: тут віддавна подавали смачний і ароматний напій.
Перша відома згадка про станиславівську каву датується листопадом 1802 року. Тоді до Станиславова завітав уродженець Відня Йозеф Рорер. У своїх записках мандрівник зазначив, що у місцевих закладах смачна кухня і добра кава. «Смачна вечеря за невисоку ціну ще більше підняла мені настрій, – писав Рорер. – Потім ми пішли до кав’ярні. Господиня, жвава жіночка з Богемії, швидко подала нам добру каву, тож я цілком забув про свої поневіряння у незатишному шинку на початку своєї подорожі».
В першій половині ХІХ століття дуже відомою була цукерня-кав’ярня Шенґерського, пізніше Ертеля (тепер вул. Мазепи, 1). Тоді вона вважалася осередком вільнодумства і революційного духу. Під час «Весни націй» 1848 року в закладі збиралася прогресивна молодь і жваво обговорювала останні новини.
В ХІХ столітті галичани вважали каву ще й чудовим засобом для дезінфекції повітря у помешканнях і навіть лікарнях. Газета «Кур’єр Львівський» у 1890 році рекомендувала використовувати її замість карболової кислоти й хлорки, бо кава, на відміну від цих засобів, має приємний запах, а дезінфікує не гірше.
Деякі дослідники вважають, що першою «кав’ярнею для еліти» в історії нашого міста був заклад «Уніон», заснований у 1886 році ресторатором Германом Бассом. Він був розташований за сучасною адресою вул. Січових Стрільців, 18. В 1897 році Герман Басс побудував свою власну кам’яницю по вул. Сапєжинській (нині вул. Незалежності, 19), і кав’ярня переїхала у цю нову будівлю. Вона славилася інтер’єром у білосніжних тонах, який поєднувався з позолоченими деталями. Цей вишуканий декор дуже подобався місцевій публіці.
На початку ХХ ст. каву в місті можна було придбати у магазинах «колоніальних товарів». Зазвичай там продавали вина, бакалію і товари, які завозили з Індії та інших колоній європейських держав: спеції та прянощі, чай, каву, какао, рис. Однією з тодішніх новинок був ванілін.
Своєрідний рекорд відвідуваності поставила в 1905 році кав’ярня «Едісон» у пасажі Гартенберґів. За перший вечір її роботи кав’ярню відвідали близько тисячі гостей.
Один з перших закладів, де обсмажували каву машинним способом, відкрився в місті в 1906 році на вул. Карпінського (нині вул. Галицька, будинок не зберігся). Його власниками були Александер Боніковський і Віктор Брошньовський. Півкіло обсмаженої кави «меланж» першого ґатунку в крамниці продавали за 2,80 корон, другого ґатунку – за 2,40, третього і четвертого – відповідно за 2 і 1,60 корон. В рекламі власники запевняли, що каву обсмажують за допомогою гарячого повітря відповідно до всіх правил гіґієни. Свіжу порцію кави обсмажували щодня.
Фірмовим літнім десертом у станиславівських кав’ярнях була холодна кава. Робили її так: до приготованої кави додавали цукор, трошки какао, молоко, збиті вершки, ложечку фруктового сиропу і коньяку чи лікеру. Потім напій ретельно розмішували, сильно охолоджували і вкидали кілька шматків льоду. Зверху додавали кульку ванільного морозива.
Популярним напоєм у місцевих закладах була також біла кава, рецепт якої походить з Малайзії. Для цієї кави особливим чином обсмажують зерна, в напій також додають трохи міцного чаю і згущене молоко. Завдяки цьому біла кава має приємний ніжний смак і насичений аромат.
На початку ХХ століття кав’ярні міста були розсадниками азарту. Тут грали в карти і часом програвали великі суми. Грати в карти у кав’ярнях було заборонено, але на це мало хто зважав. У вересні 1901 року місцевий інспектор поліції зловив на грі кількох гостей кав’ярні «Габсбурґ» (знаходилась у нині розібраній будівлі по вул. Січових Стрільців, 18). Оскільки це було вже не перше порушення, справу проти власника кав’ярні передали до суду.
Деякі кав’ярні міста працювали цілодобово. Так, кав’ярня «Віденська» на розі вулиць Собєського і Зосиної Волі (нині ріг вулиць Січових Стрільців і Коновальця) була відчинена для відвідувачів цілу ніч. На вулиці Зосина Воля була ще одна цілодобова кав’ярня, яка в народі мала оригінальну назву – «Під золотим колінцем». Важко сказати, чому до закладу намертво приліпилась ця назва, – може, через танцювальні «колінця» танцівниць, які розважали нічну публіку? В цій кав’ярні було прийнято завершувати вечір.
На початку ХХ століття Станиславів мав репутацію дуже дорогого міста. Деякі продукти тут коштували дорожче, ніж у Львові й навіть у Відні! Мешканці міста всіляко намагалися економити, але на відвідуваності кав’ярень це не позначалося. Тодішня преса навіть засуджувала цю традиційну галицьку любов до кав’ярень і ресторацій – мовляв, усі скаржаться на дорожнечу, а в цих закладах завжди повно людей.
Мешканці старого Станиславова приходили до кав’ярень не лише попити кави, а й почитати свіжу пресу. Кожен пристойний заклад виписував як мінімум 2-3 часописи. Найбільшою популярністю користувалися місцеві газети та віденський ілюстрований часопис «Das interessante Blatt» («Цікавий листок»).
В 20-30-х роках минулого століття були прийняті зустрічі за кавою з офіційними гостями міста. Вони давали можливість порушити теми, які зазвичай не обговорювали в офіційній обстановці. Коли до Станиславова приїздив якийсь відомий політик чи громадський діяч, він обов’язково пив каву разом із представниками місцевої громади. Інколи на цих кавових зустрічах були присутні до 100 чоловік. Наприклад, у 1924 році до Станиславова приїхав міністр військових справ Польщі Владислав Сікорський, який теж взяв участь у традиційному кавуванні. На зустріч за кавою запросили військових діячів міста та деяких представників цивільної влади.
Стаття взята з Сотки