“Я довго мовчки спостерігав за тим, як їде дах у моїх друзів під час карантину: всі ці челенджі, одягання футболок вверх ногами, математичні задачі з яблуками та онлайн-курси. Здавались, навіть, найстійкіші…
Я був впевнений, що мене це обійде стороною, як тут помічаю, що минаю перечеркнутий знак Київ. Вираховую в своїй спраглій до сну голові й собі рівняння: попереду грозове попередження + сотні кілометрів в сідлі = безліч цікавих пригод та випробувань. Я не помилився”.
За три дні Ігор Волочій подолав 600 кілометрів і рекомендує спробувати повторити його подорож.
У дорозі на франківця очікували:
грози та шквальні вітри, долаючи які отримуєш неймовірний захід сонця в якості нагороди;
мальовничі пейзажі та звуки, які неможливо побачити та почути в великому місті;
мурашки в животі та приємне тепло в штанях від раптової нічної погоні від зграї собак. Такий миттєвий буст енергії не отримаєш від жодної кави);
модний сьогодні термін “інтернет детокс” та нескінченний внутрішній діалог в результаті (важко, насправді, залишатись з собою наодинці на такий відносно тривалий період);
випробування власних сил, долання фізичних та психологічних бар’єрів, загартування характеру, здатність вирішувати проблеми “на ходу”, рухатись до цілі та не здаватись там, де дуже хочеться, і ще дуже і дуже багато всього.